Животков встиг взяти участь майже у всіх визначних художніх подіях останніх десятиріч, залишаючись фігурою непублічною, уникаючи інтерв’ю й не займаючись власним «просуванням».
За усіма ознаками — і за вмінням працювати, і за належністю до мистецької династії — Животков, безумовно, майстер. Його роботи вирізняються з представлених на будь-якому вернісажі. Олександр створює нефігуративні мінімалістичні картини майже без яскравих кольорів, проте з незвичайними фактурами на зразок змішаного з фарбою піску або цегляної крихти. Нещодавно до них додалась ще й фактура дерева. Впродовж двадцяти років його полотнам притаманна іконна площинність та аскетична обмеженість палітри природноістотними — білим, чорним та сірим кольорами.
Зазвичай він робить свої полотна або предмети серіями, за десятки проходок — так само, як слухає музику, передивляється фільми або майже щодня гуляє Протасовим Яром. Насамперед хода, а не краєвид, у Животкова визначає дорогу. Так з'явилися кілька циклів «Доріг», і в кожному його творі або щось іде й відбувається, або відбувалось і тепер є. Серії робіт він називає програмами й «страшенно радіє», коли вони продовжують одна одну.
Працює він багато, іноді — цілодобово. Його роботи «окремі» й впізнавані на будь-якому вернісажі: нефігуративні мінімалістичні полотна майже без яскравих кольорів, проте з незвичайними фактурами на зразок змішаного з фарбою піску або цегляної крихти. Впродовж двадцяти років його полотнам притаманна іконна площинність та аскетична обмеженість палітри природно-істотними — білим, чорним та сірим кольорами. З недавнього часу ще й фактура дерева.
Критерії «вираз» та «ставлення» для Животкова важливіші за розподіл його робіт за реєстром, де фігурують живопис, графіка та пластика. Те, що класичні живописці робили з фарбами — змішували, шарами викладали на полотно — Животков проробляє із самою поверхнею робіт. Щоб у картині з’явилася глибина, потрібно зробити її буквально глибокою, наростити вгору. Саме підґрунтя, а не зображення в його роботах головне: оголена не стільки натура, але сам процес створення пульсуючої поверхні. Причому парадоксальним чином те, що спочатку не є полотном - картон, цигарковий папір, дерево — після багаторазового змішування (Животков запевняє, що в будь-якій його роботі більше сотні шарів) повинне сприйматися оком як полотняна тканина. Дивні споруди, які на перший погляд здаються аж ніяк не живописом, виявляються справжньою присягою живопису на вірність.