Звичайно я не вважаю себе генієм всіх часів і народів але художник я добрий. До життєпису До профілю

Як більшість концептуалістів, Ройтбурд — людина освічена і красномовна. Проте, на відміну від більшості, освіченість має не «випадкову», а енциклопедичну.

Про нього почали говорити наприкінці 1980-­х, після славнозвісної виставки в московському Манежі, головним відкриттям якої стала «Південноросійська хвиля», а саме — українська постмодерна школа. 1990 року в московському «Дворце молодежи» відкрилася виставка «Вавилон» за участю молдавських, українських й московських художників, чиї твори були представлені в колекції Марата Гельмана. Ця експозиція потім окреслила контури галереї. 1993-го Микола став співзасновником асоціації «Нове мистецтво». У 2000-х працював директором галереї Марата Гельмана у Києві.

Якщо Ройтбурд й справді «страждає на сюжет», то це сюжет антропологічний і переважно автобіографічний. Усі ті монстри, герої його алегоричних композицій — на один копил, і всі вони чимось невловимим схожі на їхнього автора. Художник мав більше десятка персональних виставок. Його роботи зберігаються у галереях Одеси, Москви, Санкт­-Петербкрга, Києва, Нью­Йорка. Першу картину з серії «Прощавай, Караваджо!» 2009 року було продано на лондонському аукціоні «Філіпс де Пюрі енд Ко» (Phillips de Pury & Co).



З книги

Ройтбурда звикли називати «ветераном» і «патріархом українського постмодернізму», і в цьому визначенні є щось химерне, проте сам Ройтбурд послідовно вибудовує свій імідж «авангардного дідуся». Як більшість концептуалістів, Ройтбурд — людина освічена і красномовна. Проте освіченість його не «випадкова», як це трапляється саме з більшістю, а енциклопедична.

Художник цей, немов побоюючись, аби його не запідозрили у простоті, «страждає на сюжет», намагаючись наситити його до такого ступеню, аби кожен глядач міг скласти собі уявлення про приблизну бібліографію філософських праць, які входять до кола його читання…

В його біографії є Одеса, і це для нього має значення.

Зараз він живе на два міста, колись жив на три, але повертався завжди в Одесу. Ройтбурд пов’язаний зі своїм містом, він має на собі його відбиток, але й місто вже невіддільне від нього, і в тому, що Одеса зараз саме така — движка, модерна і українська за визначенням, — не в останню чергу заслуга Ройтбурда.

Все вийшло дуже добре — сучасне мистецтво було створено в одному окремо взятому порто-франко. Але, хто відповість, чи був сенс в тих героїчних зусиллях по тренуванню власного роздвоєння. Виправдання тільки в незбагненній вірі в силу мистецтва як такого.

Дізнавайтеся більше про героїв та замовляйте лімітоване видання книги «Ukraine.The Best».
Замовити книгу

До матеріалів Культпростору