З книги

Назар подарував Києву найулюбленішу скульптуру «Дощ» на Пейзажній алеї. Мабуть, немає зараз киянина чи гостя міста, що не сфотографувався ще з «хлопчиком з краплею». Сам Назар на такий успіх не розраховував. Погодившись допомогти киянам захистити Пейзажну алею від забудови, думав тільки про одне — як швидко хулігани зруйнують скульптуру. «Я був впевнений, що він не простоїть і пару тижнів, — згадує скульптор, — тож думав тільки про те, як би його вище поставити, щоб вандали не дотягнулись. Навіть зробив ще декілька екземплярів. На всяк випадок».

Спершу він здобув освіту на факультеті деревообробки, але в Академію поступав саме на живопис. Після закінчення, в тій самій Академії, викладає малюнок. Та тепер він малюнок вважає способом фіксації думки, кажучи, що «нариси — це роздуми художника». Та і себе називає митцем, художником, а не тільки скульптором. Назар каже, що скульптори зараз дуже зрідка зберігають вірність одному матеріалу, неважливо в якому матеріалі ти будеш висловлюватися, не важлива навіть техніка виконання, головне — що ти хочеш сказати. Матеріал — це як одна з фарб для художника, лише один із інструментів, яким можна щось зафіксувати. Думку не можливо обмежити, вписати в якісь межі. Назар не виділяє жодну з них і не може  виділити для себе якусь окрему спеціалізацію.