З книги

Вплив київського скульптора Олександра Сухоліта на художнє середовище як столиці, так і загалом України важко переоцінити. Він створював цілі стилі у скульптурі, поєднував найрізноманітніші техніки й жанри, отримуючи несподівані, проте незмінно переконливі результати; його статус провідного митця в своєму поколінні — цілком заслужений.

Стале прагнення Сухоліта — дійти, докопатися до первісних форм і таким чином отримати якомога виразнішу пластику образу, байдуже, у камені, глині чи на папері (бо Олександр малює і багато графіки). Його скульптури інколи здаються спрощеними до рівня об’ємного ієрогліфа, однак це не стилізація, а дуже точна робота з культурними архетипами: людина, тварина, рослина, рівно як і різні емоційні чи вікові людські стани — це водночас і символи, і мистецьки конкретні створіння.

В цьому сенсі всі роботи Сухоліта ростуть з землі, котра є праматір’ю сущого, в першу чергу — людського тіла; та й сам він — людина землі, живе у власному домі за містом, і головним своїм хобі називає сільське господарство: доглядає сад з фруктовими деревами та виноградом і прагне облаштовувати цю оазу «сучасно, але з архаїзмом села».

Так, Сухоліт — людина землі. Глибока релігійність, до якої він прийшов у середині 1990-х, допомогла подолати йому творчу кризу, але жодним чином не обмежила його внутрішню свободу. Він — з тих, хто намагається втримати на собі небосхил мистецтва, байдуже, яких зусиль це може коштувати.