З книги

Шерешевський завзятий і легкий на вдачу, його по праву вважають головним «гедоністом українського поп-арту».

Якщо комусь вдалося поєднати майстерний «шкільний» живопис з хохмою та анекдотом, то цей єдиний «хтось» — Шерешевський. Його стиль — надзвичайна суміш китчу, іронії і професіоналізму. Власне, він балансує на грані китчу і великого стилю. На його візитівках зазначено «Художник від Бога»!

В нього є картина під назвою «Милий двірник». Але насправді вона дуже особиста: коли Шерік вчився на першому курсі Художнього інституту, він працював двірником у Національному музеї, а потім, в цьому ж музеї, за старшого «куди пошлють» — помічником реставратора. Він починав з наслідування Шагалу,  далі звернувся до багатофігурних композицій, потім намагався наблизитись до «фотографічного реалізму». Зараз він вміє «і так, і сяк, і ще абияк».

В 1994 році Шерешевський потрапив у Німеччину. Він побачив те, що бачать всі: що люди там вміють все робити дуже якісно. Все, тільки не малювати. А він саме вмів малювати. Він зрозумів тоді, що в нашому середовищі важко стати серйозним концептуалістом: немає традиції, немає відповідного сприйняття. Проте там — не вміють малювати. В Німеччині він працював зі студентами, мав змогу викладати, одержав запрошення. Але каже: нема здібностей до вивчення мов. Проте є здатність до академічного живопису.

І є гумор, щоб «відстоювати» власну майстерність.