Образотворче мистецтво — це інша мова. Це мова асоціацій та емоцій мова духовності яка не передається словами. До життєпису До профілю

Дяченку вдалося не залежати від влади, не брати від неї замовлення і не входити в близькі стосунки з чиновницьким апаратом. Незважаючи на це, його роботи знають і люблять. Численні паркові скульптури з вапняку і пісковику прикрашають добру половину міст України.

Найбільш відомі проекти ­ митця — проект пам'ятника, присвяченого жертвам Голодомору (Вашингтон, США); скульптура «Мати і дитя» (м. Вишгород); скульптура «Пластика степу» (м. Святогірськ, Донецька обл.); скульптура «Та, що сидить» (м. Гурзуф, АР Крим); скульптура «Бриз» (о. Брач, Хорватія); скульптура «Кокон», меморіальний пам'ятник академіку М. Амосову (спільно з П. Антипом), фонтан в Національному Банку України (м. Київ); скульптура «Повернення блудного сина» (м. Львів); пам'ятник жертвам Холокосту (Криве Озеро, Миколаївська обл.); скульптурна композиція «Стіна» (м. Харків).

Олександр є лауреатом премії за проект пам'ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні, за кращу експозицію на Великому скульптурному салоні ­ 2009 у Києві, Першої премії на скульптурному пленері за роботу «Повернення блудного сина» у Львові, премії в номінації «Скульптура» на Міжнародному фестивалі Відродження та інших. Роботи Дяченка входять до постійних експозицій 5 художніх музеїв України.



З книги

Олександру Дяченко вдалося за всі роки творчості бути вільним від зобов’язань перед можновладцями, не йти на поводі як у радянської влади, так і у влади незалежної України.  Проте його роботи відомі, улюблені і популярні. Численні паркові скульптури з вапняку і пісковику прикрашають добру половину міст України. Тільки два держзамовлення є на рахунку Олександра Дяченко. Зате які: Фонтан в залі Нацбанку України і пам’ятник княгині Ользі.

Олександр, до речі, має повне право судити про архітектуру. Це його пристрасть нарівні зі скульптурою.

Не подобалися його роботи радянським худрадам. Роками здавав ескізи. А у відповідь отримував лише зневажливу відповідь, що його твори — це не скульптура, а дизайнерська пластика. Та справа, ймовірно, була не в дизайні, а в його захопленні української архаїкою, яку відкопав у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д. І. Яворницького. Там знаходиться велика і, на жаль, досі погано вивчена колекція скіфської, сарматської, половецької матеріальної культури. Автентична проукраїнська форма, яка колись була породжена побожністю степовиків, зазвучала високою нотою у творчості сучасного скульптора.

Але перешкоди — це дрібниці для талановитого скульптора, коли у нього є вся краса села під Радомишлем, де він ліпить свої приголомшливі творіння. І ще менше вони значать для шанувальників неповторної автентичної архаїки українських степів, яка має всі шанси залишитися у вічності.

Дізнавайтеся більше про героїв та замовляйте лімітоване видання книги «Ukraine.The Best».
Замовити книгу

До матеріалів Культпростору