З книги

Олександра Дубовика називають патріархом українського живопису. Він починав з праці в монументально-декоративній сфері, створюючи мозаїки, ескізи килимів та гобеленів, оформлюючи книжки. Звісно, до радянської влади у нього були серйозні претензії, але сама його життєва позиція не була викликом. Адже у випадку Дубовика йдеться не так про «інакомислення», як про «самодумання». І, зрештою, він зумів створити свою автономну художню систему, де на площині квадратного полотна (це, на погляд художника, ідеальний формат) вступають у безперервний, нескінченний, із сотнями варіацій діалог конкретне і абстрактне, реальні речі, символи і знаки.

Дубовик називає власний стиль «сугестивним реалізмом» (від латинського suggestio — навіювання), але, здається, єдине, що він намагається втокмачити глядачам, то це здатність відчувати себе історичною людиною, що сприймає кожну мить життя як унікальну подію. Він певен, що народився недаремно, бо зробив свій індивідуальний внесок у світову культуру, і любить цитувати Анрі Матісса, який стверджував, що значущість художника визначається кількістю введених ним у візуальну історію людства знаків. Корені образів Дубовика критики шукають у індійській, єгипетській, японській, античній міфології, але насправді ці знаки цілком оригінальні. І щиро додані ним до всесвітнього художнього палімпсесту. Образ пергаментного свитку, на який наносяться нові й нові тексти — одне з ключових понять філософії художника.