З книги

Борис Єгіазарян – киянин по праву та власному вибору. В буклетах на міжнародних виставках він звично вказує «вірменський та український художник». Його кольори надзвичайно світлі та яскраві, а сюжети водночас наївні і символічні. Віддаваючи скани до друку, на запитання «як їх виводити», він зазвичай відповідає: яскравіше й світліше! Напевно, це і є стисла формула стилю. В його картинах відбувається міф, бо там є жива віра. Єгіазарян поєднує в собі чесноти середньовічного лицаря та простодушність малої дитини. Його найулюбленіший персонаж – шекспірівський Меркуціо. Борис каже, що це такий тип людини, яка «не терпить нахабства і несправедливості», і яка «заради правди та ближнього готова ризикувати власним життям». І здається, це його персонаж, і це його роль. Борис Єгіазарян приймав активну участь в першому Майдані, а у 2014-му він і взагалі став одним з найпомітніших персонажів минулорічної київської зими, пережив на Майдані страшну ніч 30 листопада, був поранений, довго хворів, але почував себе рупором, знав, що до нього прислухаються, і кожного дня писав і говорив те що, вважав за потрібне сказати оборонцям. В нього неспокійна душа. Але вважає, що зобов’язаний писати картини, продавати ці картини, виставляти, ділитися з людьми, тобто, свою роботу робити. Знов-таки заробляти гроші та по можливості допомагати державі, тим же пораненим, хворим.