З книги

Всі знають Леся Подерв’янського­ — культового драматурга, славнозвісного автора «Гамлєта» і «Павліка Морозова», «Митця» і «Класика» пізньорадянського абсурду. Але не всі знають, що Лесь Подерв’янський — художник у третьому поколінні, і заробляє він живописом. Вітчизняні олігархи купляють його твори не в останню чергу «за бренд», бо це ж картини «від того самого автора пацаватіх історій». Його полотна «осiли» у приватних збiрках в Українi, Росiї, Нiмеччинi, Швецiї, Великобританiї, Ізраїлi i США.

Нарешті, лише фахівці знають, що Лесь — один з кращих українських сценографів, що за це він отримав дві «Пекторалі» — в 1993-му за виставу «Оргія» (Театр на Липках) і в 1995-му — за «Постріл в осінньому саду» (Експериментальний театр).

Довгий час вважалося, що його п’єси взагалі лише «для читання», але в 2011-му епічна трагедія «Павлік Морозов» була поставлена на сцені київського кінотеатру «Кінопанорама». Потім, в 2012-му у столічному «Кристал-холі» відбулась прем’єра вистави «Сни Васіліси Єгоровни». Критика поставилася до цього «театру матерного абсурду» досить прохолодно, але культу самого автора це, мабуть, не завадило. Отже відтоді існує думка, що успіх п’єс Подерв’янського більшою мірою залежить від вміння акторів належним чином вимовляти матерні фрази.

В житті це досить епатажна людина. Багато років займається східними бойовими мистецтвами. А ще вважає, що краще за всіх читає вірш Павла Тичини «Партія веде».