Юрій Андрухович — Патріарх літературного угрупування «Бу-Ба-Бу», яке принесло в український літературний процес наприкінці 1980-х гру, карнавал та епатаж. Перший його роман «Рекреації» вийшов 1992 року, а згодом з'явилися ще два потужні тексти: «Московіада» та «Перверзії». У цих романах відтворення художньої дійсності кардинально відрізняється від реалістичного, традиційно прийнятого в радянські часи. Саме вони стали основоположними для формування сучасної української літератури.
Через 5 років була видана поетична збірка Андруховича «Екзотичні птахи та рослини». Потім був проект «Лексикон інтимних місць»: 111 оповідей про 111 міст презентували 11.11.2011 року. Нині письменник веде колонки в кількох виданнях та співпрацює з польським музичним гуртом «Карбідо». Нещодавно вийшов переклад «Ромео і Джульєтти», над яким Андрухович працював майже 10 років. Є лауреатом багатьох європейських літературних премій, найпочесніша з яких Angelus. Переклади його книжок входили до коротких списків «книжок року» у Польщі, Іспанії та Німеччині.
Наш Патріарх, ставши головою літератури в 30, дотепер зостається хлопчиськом. Українська література до приходу Андруховича була літературою патріархально-сенільною, таким собі спілчанським «заповідним лісом», сакралізованим простором; вона занадто довго жила за законами «традиційних суспільств», жорстких і кланових. Саме Андрухович все змінив: привніс у неї гру, карнавал і епатаж, став хуліганом в літературі. Він створив легендарного персонажа, того самого, що гуляючи під різними іменами з роману в роман, із краю в край, із Чортополя, окраїни двох імперій («Рекреації»), в Москву, столицю імперії, що валиться на очах («Московіада»), нарешті промчавши галопом по європах, з’являється у Венеції, де зникає, рушає в нікуди — цілком театрально стрибає з вікна у канал, або щось на кшталт цього («Перверзія»).
Власне «щось на кшталт цього» — смерть, перехід в інобуття, випадіння в отвір романного простору — трапляється з персонажем наприкінці кожного з романів. Щоб потім з’явитися знову, в іншому місці й під іншим ім’ям.
Взагалі, є дещо спільне між усіма вигаданими романними персонажами та їх невигаданим автором: вони подорожують, вони завжди у русі, вони біжать від нудьги і сталості, вони скоряють простір і зрештою його перетворюють… Сам Андрухович, коли не подорожує, збирає фонотеку та в останні роки частіше видає музичні альбоми, ніж книжки, перекладає Шекспіра та пише фіктивну історію «Мертвого півня».