З книги

В його довгих віршах завжди відбувається якась історія із двома й більш персонажами, Жадан взагалі не лірик, не співак свого єдиного і неповторного «я», він скоріше епік, оповідач великих історій про великі часи. В характерах улюблених персонажів Жадана, всіх тих солдатів, мандрівників, проповідників, злочинців і подвижників є якийсь романтичний пафос. Все, що пише Жадан останні років десять не що інше як «духовні співи растаманів», переселенців. Суть цього «спірічуелсу» у безпосередньому переживанні біблійної історії, в перекладанні її з книжкової мови на мову вулиці. При тому біблійні історії відчуваються як те, що відбувається тут і зараз — у цьому місті, в цім степу, на цій трасі, з цими людьми, з чоловіками і жінками, з солдатами, торговцями й мандрівниками, тими, хто молиться і тими, хто не молиться.

Він колись створив свій образ, і вже багато років він майже не змінюється: різкий в русі, худорлявий юнак в футболці і камуфляжі, почасти схожий на автора своїх книжок. Ті, хто з ним спілкувався, знають, що ні, не схожий, що насправді Жадан «без камуфляжу» — зовсім інша людина, «хлопчик з професорської родини», м’який, інтелігентний, з дисертацією по українському футуризму за плечима та перекладами Целяна…

Вірші записує до блокнотів, бо переважно це відбувається в дорозі, має вже цілу колекцію і каже, що колись стане старим маразматиком, заслуженим діячем і здасть усі свої блокноти до літмузею. А ще Жадан — незмінний капітан письменницької збірної України з футболу.