Один із символів сучасної літератури Галичини, Юрій Винничук відомий за романами «Танґо смерті» та «Аптекар». Визнаний Послом галицької кухні за визначний внесок у популяризацію галицької кулінарії, нагороджений відповідною відзнакою Клубу галицької кухні (2013). З 1998-го щотижня у «PostПоступі» пише сторінку Юзя Обсерватора, завдяки якій одержав титул «Галицький лицар» та мусив пережити 12 судових процесів. Нині пише колонки в українські ЗМІ. Його твори перекладали в Англії, Аргентині, Білорусі, Канаді, Німеччині, Польщі, Сербії, США, Франції, Хорватії та Чехії. Винничук і сам є автором перекладів з англійської, валлійської, слов'янських мов. Переклав з чеської мови твори Богуміла Брагала «Вар'яти» (Вибрана проза), «Я обслуговував англійського короля». Відомий також літературною містифікацією під іменем уявного середньовічного ірландського поета Ріанґабара.
2005 року отримав премію «Книга року ВВС» за роман «Весняні ігри в осінніх садах», а через сім років за роман «Танґо смерті». 2015-го вийшов роман Винничука «Аптекар», що отримав чимало схвальних відгуків від критиків.
Юрій Винничук — письменник, перекладач, дослідник-леополіст, кулінар, міфотворець та містифікатор, а також «порнограф», «обсерватор» і «богеміст», представник станіславської та львівської богеми. Ще його називають «батьком чорного гумору» в українській літературі. Письменник мешкає у містечку Винники під Львовом. Свого часу тут пройшло дитинство «батька» мазохізму Леопольда фон Захер-Мазоха: «Винники — це земля мазохізму. Винники — це концентрат мазохізму. Тут усе ним пашить і дихає. Тут кури живуть тільки для того, щоб нести яйця і йти на заріз без жодних вагань. Незарізана курка страждає і мучиться, і буває, що з розпуки навіть кінчає самогубством...»
Один з найбільш відомих творів Винничука, написаний «за мотивами» вірша білоруського поета С. Адамовича «Убий президента». Після його оприлюднення за президентства Віктора Януковича політолог Володимир Бондаренко звернувся до Генпрокуратури з вимогою розслідувати творчість Винничука, яка «містить натяки на чинну владу і заклики усунути її неправовим способом», а також є порнографічною.
Його «перший плагіат» стався десь у п’ятому класі, коли в школі оголосили конкурс віршів: «Я вдома сказав, що є такий конкурс, і тато мені дав свій вірш. На конкурсі я його прочитав, і мене нагородили. Прийшов додому, розповідаю, як мене хвалили. А тато сказав: «Коня кують, а жаба й собі ногу підставляє».