Читачам Віталій Жежера насамперед відомий за своїми ліричними та філософськими мініатюрами, які щоп’ятниці з’являються на шпальтах «Газети по-українськи», як колумніст він написав туди близько 450 есе. В середині 1990-х друкувався на першій сторінці «Дня» під рубрикою «Щоденник». Обсяг стандартної газетної колонки Віталія Жежери становить 1700 знаків.
Окрім есеїстики пише проникливі та влучні театральні рецензії та портрети, які публікуються в журналі «Український театр» або в часописі «Театрально-концертний Київ». Жежра працював у Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, очолював літературну частину Київського Молодіжного театру. Отримав звання заслуженого журналіста України, премію Спілки театральних діячів України (1993), премію «Київська пектораль» (1994), Національну преміу ім. І. Котляревського (1998). Віталій Жежера є автором книжок «Скоморох, или Театр Игоря Афанасьева» (2008), «Микола Яковченко» (2011), «Господні комарики» (2011), а також «25 Молодих історій» (2005) та «Мала енциклопедія Театру на Подолі» (2008), написаних у співавторстві з Сергієм Васильєвим.
Хто ж він насправді? Журналіст? Публіцист? Есеїст? Критик? Письменник? Хоч як дивно це прозвучить, але він — просто Жежера. Людина, що сама по собі є темою і жанром. Його текст упізнається з першого слова, першої фрази. І це — більше, ніж літературна майстерність. Його мова — не дистильована, але дивним чином викликає до автора підвищену довіру.
Цим словам справді віриш. Власне, Жежера й сам каже, що часом рятує забуті, оббрехані або девальвовані слова. Здається, не випадково із захватом про тексти Жежери відгукуються навіть ті письменники, які в інших випадках, зазвичай, займають непримиренно діаметральні позиції. Але — і це ще одне свідчення невідпорної чарівливості й мудрості цієї людини — про Жежеру взагалі ніколи не почуєш кривого слова.
В своїх лапідарних есе, які можна, звісно, називати й сторінками нескінченного інтимного щоденника, й ліричними мініатюрами, й короткими новелами, Жежера розповідає не лише про власні переживання, спостереження та спогади. Він, насправді, вчить повноті сприйняття світу, де немає нічого зайвого або випадкового.
Та головним уроком для читачів Жежериних текстів завжди лишатиметься велика і прекрасна банальність: життя дароване кожному з нас як незбагненний, чарівний дар... Щастя, виявляється, завжди з нами, хоч де б ти не був.
Жежеру, мабуть, всі й люблять тому, що він є втіленням цього щастя. Принаймні, якщо судити за його, як він сам жартома каже «замєтками», жодна мить життя не прожита ним марно.