У житті Едуарда Митницького багато чого відбувалося всупереч обставинами. Передусім він став керівником професійного театру раніше, аніж захистив диплом. Далі заснував по суті авторський театр — тоді, коли таке не вписувалося до радянського канону і звучало як «власний завод» абощо. Зараз він продовжує існувати як Театр драми і комедії на Лівому березі.
Митницькому змолоду щастило на добрих учителів режисури: Варпаховський — послідовник Мейєрхольда, Крушельницький — соратник великого Курбаса. Можливо, саме завдяки цьому йому вдалося здійснити понад 150 постановок.
Едуарда Марковича завжди цікавила людська душа, і він ніколи не мав ілюзій щодо жодної влади. Щоб зрозуміти це, варто згадати кілька його етапних вистав. «Варшавська мелодія» (1968), поставлена в рік чехословацької кризи, свідчила, що любов — сильніша, аніж сталінська залізна завіса; «Гамлет» (1984) пророкував близький розвал нашого данського королівства; «Майн кампф, або Шкарпетки в кавнику» (1995) — точно вгадувала початок епохи кучмізму.
Остання вистава, над якою Едуард Митницький працює вже кілька років — «Орфей спускається в пекло».
В його житті багато чого — всупереч обставинами. Він став керівником професійного театру раніше, аніж захистив диплом.
Далі заснував по суті авторський театр — тоді, коли таке не вписувалося до радянського канону — як «власний завод» абощо. Він створив той театр, за нинішніми мірками, пізно — маючи за плечима вже майже 50 років. Одначе, і після свого 85-ліття залишився біля його керма. Замість «театр на лівому березі Дніпра» кажуть «театр Митницького» — і всім усе зрозуміло. Це неможливо — але так є. Митницький створив унікальну режисерську школу. Його вихованці — авангард сучасного українського театру, часто не схожі на Вчителя нічим — окрім сильного характеру й уміння відстоювати свої мистецькі принципи. Він схожий на біблійного пророка, пристрасного проповідника і мораліста, можливо, це те, що навіки залишилося в ньому від професії вчителя-гуманітарія.
Власне, його завжди цікавила людська душа, і він ніколи не мав ілюзій щодо жодної влади. Щоб зрозуміти це, варто згадати кілька його етапних вистав. Одна з улюблених цитат Майстра — з Байрона: «Наша демократія — це бандитизм аристократії». Якось у нього запитали, як можна змінити щось у державі на краще. Відповів: «Щоб оздоровити театр, треба його закрити й зібрати нову трупу. А державу, на жаль, закрити не можна».