Жолдак, по суті, єдиний сучасний український театральний режисер, по-справжньому визнаний у світі — від Колумбії до Японії. Він ставив спектаклі в театрах 9 країн та брав участь у 45 фестивалях. Де б режисер не працював — у Німеччині, Румунії, Фінляндії, Швейцарії, Росії, — свої афіші він завжди підписує: «Андрій Жолдак, Україна».
Він любить робити епатажні заяви та, не обираючи виразів, ганити академічні театри та їхніх керманичів. Індикатором Жолдакової непересічності, звісно, має бути реакція на його вистави. Вони нікого не залишають байдужими.
Усі спектаклі режисера нагадують вплетені в тримірний простір сни, матеріалізовані галюцинації. Витоки цієї образності — у фільмах Параджанова та Фелліні. Від певного часу серед персонажів його вистав неодмінно з'являється фотограф чи оператор, що транслює на екрани крупні плани акторів.
Художнє чуття та зіркість в Жолдака — як у мисливського пса. Саме тому, окрім ефектних мізансцен, красномовних метафор і прекрасних акторських партій, у його спектаклях завжди є епізоди, що геть не піддаються раціональному аналізу, прекрасні й таємничі самі по собі, як диво пташиної зграї, що летить у небі, або струмка, що безтурботно скаче між каменів. Ця незбагненність, по суті, і є мистецтво.
Жолдак — унікальне явище.
Він зазвичай сам пише сценарії для своїх вистав і добре вміє їх продавати. Адже своїй блискучій кар’єрі режисер завдячує не лише фантастичним художнім хистом, але й вишуканою стратегією життєвої поведінки. Кожний митецький крок, будь-який проект цього несамовитого пасіонарія і провокатора завжди супроводжує атмосфера скандалу. Він любить робити епатажні заяви і, не обираючи виразів, ганити академічні театри та їхніх керманичів. Через це до нього з певною пересторогою ставляться багато колег. Але він із своїм екстремістським обдаруванням, парадоксальним баченням світу й химерною художньою лексикою, справді, виглядає на сучасному тьмяному українському тлі білою вороною.
Цей режисер володіє анафемською енергією і безоглядною вірою в себе. Його фантазія здається невичерпною. Він вигадує значно більше, ніж врешті-решт уміщається в спектаклі. Тому всім його роботам притаманна якась особлива щільність і вулканічна потужність. Вони цупкі, як молода плоть, і щедрі на дивовижі, як лавка антиквара. Там можна випадково виявити абсолютно неймовірні предмети і здивуватися їх новизні. Художнє чуття та зіркість в Жолдака — як у мисливського пса. Саме тому, окрім ефектних мізансцен, красномовних метафор і прекрасних акторських партій, в його спектаклях завжди є епізоди, що геть не піддаються раціональному аналізу. Ця незбагненність, по суті, і є мистецтво.