З книги

Справжній митець — а Клим, безперечно, до них належить — повинен мати власну міфологію, тож і всі перераховані факти початку його біографії є наріжними каменями його артистичного міфу. Цей режисер існує транзитом між країнами, культурними епохами, релігіями, філософськими системами. Його візуальні образи наскрізь кінематографічні, а людей він, нікого не ганячи та не принижуючи, поділяє на тих, що дивилися фільми Лукіно Вісконті чи ні. Привиди у його метафізичному театрі — теж не зайві істоти, бо, по суті, він займається в мистецтві істинною магією, роблячи невидиме — зримим. І навіть швейна машинка в цій міфології не зайва. Адже головна вправа в його унікальному авторському тренінгу носить саме таку назву. Правда, своїм адептам Клим пропонує зшивати небо та землю, бо театр, на його думку, саме й заповнює ту відстань, що утворилася, коли Бог відділив небо від землі.

Клим як режисер творить справді неповторний світ, категорично витягуючи глядачів з механічних міських ритмів й занурюючи їх в плин вічного часу.

За його власною класифікацією, театр поділяється на будівничий та рослинний. Будівники споруджують театральні приміщення та вигадують зовнішньо ефектні, гучні постановки. Їхні умовні антагоністи належать до рідкісної породи садівників. Вони вирощують виставу як квітку, дерево. Творячи живе мистецтво. Даючи людям духовний кисень. Даруючи їм диво. Зшиваючи землю та небо. Як це, власне, й робить Клим.