Його й досі називають «не просто кращим, а фактично єдиним модерним хореографом на пострадянському просторі». У Києві Раду Поклітару примітили після перемоги 2001 року на конкурсі ім. Сержа Лифаря, відразу запросили до Національної опери й нагородили премією «Київська пектораль» за поставлені на цій сцені «Картинки з виставки» Модеста Мусоргського та «Весну священну» Ігоря Стравінського. Вдруге в Україну його запросили 2005 року — зробити бенефісну виставу Le Forze del Destino («Сили долі») для співачки Олени Гребенюк.
Після цього Раду запропонували створити власний театр. Фактично стиль, що його культивує керівник «Київ модерн-балету», можна визначити як драмбалет або хореодраму. Майже в кожній його виставі неодмінно трапляється сцена, де артист, схопивши за руку та ногу партнерку, крутить її, як у фігурному катанні, або кордебалет несе на руках героя.
Завдяки появі Поклітару на телебаченні в якості спочатку судді телепроекту «Танці з зірками», а згодом і хореографа телевізійного шоу «Танцюють всі!», київська театральна аудиторія значно розширилася. Квитки на вистави «Київ модерн-балету» розкуповують миттєво. Глядачі отримують не лише задоволення від ефектних пластичних номерів, але й своєрідну інтелектуальну ін’єкцію.
Раду Поклітару — космополіт за самовизначенням. Свій справжній дім знайшов у Києві, на Подолі, де у нього власний театр «Київ модерн-балет». Він неординарний митець, що віддає свій хист Україні. Раду Поклітару вважається головним балетним провокатором та enfant terrible сцени. Його й досі називають «не просто кращим, а фактично єдиним модерним хореографом на пострадянському просторі». Фактично стиль, що його культивує керівник «Київ модерн-балету», можна визначити як драмбалет або хореодраму. Лаконічність хореографічної лексики не заважає Раду щоразу демонструвати ясність викладу історії, розкутість та доступність сценічної мови, радикальне переосмислення класичних сюжетів, метафоричність мислення і застосування сильних та зрозумілих образів. Він прагне, аби почуття виявлялося в конкретному русі. Це наповнює його вистави надзвичайною чуттєвістю, що межує з фізіологічністю.
Здається, він щиро тішиться репутацією провокатора, не упускаючи жодної можливості похуліганити, або вивертаючи класичні сюжети навиворіт, або вигадуючи веселі репліки на хрестоматійні речі. Треба подякувати засновникові «Київ модерн-балету» за те, що він збагатив художній, інтелектуальний та чуттєвий досвід нашої публіки. Зрештою, Раду Поклітару слід вважати справжнім культуртрегером. Адже Поклітару, попри всю свою пустотливість і позірну погідність, завжди намагається говорити про суттєві речі, примушуючи нас замислюватися над сенсом власного існування.