Володимир Горянський починав свою акторську кар'єру в Дніпропетровському російському драматичному театрі імені М. Горького та Севастопольскому театрі ЧФ. До Київського Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра прийшов 1988 року.
Двічі йому присуджували професіональну театральну премію «Київська пектораль»: 1997-го став лауреатом у номінації «Краще виконання чоловічої ролі» за роль Мессіра Нічі у виставі «Комедія про принадність гріха» Нікколо Макіавеллі, а 2003-го — у тій ж номінації за роль Подкольосіна в спектаклі «Одруження» Миколи Гоголя. З 2008 року народний артист України.
У кіно в Горянського більше ролей, ніж на сцені. Знімався в картинах Оксани Байрак, Кіри Муратової, Анатолія Матешка та інших режисерів. Зіграв у понад шістдесяти кінострічках та серіалах: «День народження Буржуя», «Право на захист», «Право на любов», «Все включено», «Аврора», «Нескорений» «Залізна сотня», «Психопатка», «Все можливо», «Віра, надія, любов», «Єфросинія», «Акула», «Трубач», «Історії старого чарівника» та інших.
Одна з найновіших його ролей — Дядечко Зуй у спектаклі Дмитра Богомазова «Веселье сердечное или Кепка с карасями». Прем’єра цієї вистави припала на найдраматичніші дні Майдану-2014, коли здавалося — такий час, що не до театру.
За що ми любимо артистів? За те, що вони схожі на людей. Висновок здається смішним, але так воно і є. Так ось, артист Володимир Горянський не схожий ні на яку людину.
Горянський передусім не схожий на людину у тому сенсі, що улюблені нами його персонажі скоріше підпадають під розряд істот, можливих не в банально-повсякденному побуті, а в міфах, казках, снах та інших фантасмагоріях. Хто бачив його, скажімо, в ролі Ардальйона Борисовича Передонова («Мелкий бес», спектакль Юрія Одинокого), той погодиться, що Передонов — хто завгодно, але не людина, яку можна зустріти отак-от поміж нас. В тій виставі є така істота — Недотикомка, і вона невидима, але Передонов-Горянський її запросто бачить, і разом з ним бачимо й ми, бо він і сам трохи — ця чарівно-невловима Недотикомка.
Одна з найновіших його ролей — Дядечко Зуй у спектаклі Дмитра Богомазова «Веселье сердечное или Кепка с карасями». Прем’єра цієї вистави припала на найдраматичніші дні Майдану-2014. Здавалось — такий час, що не до театру. І от на сцені — цей чудний дядечко Зуй. Горянський «нічого не робить» — лише одухотворяє предмети. Стоїть собі, виймає з безрозмірних кишень по черзі — ножик, вірьовочку, цукерку й всяку іншу всячину, і просто називає всі оці прості речі, з яких складається світ. І ти почуваєш себе врятованим — бо перед цим здавалося, що все навколо валиться в прірву. Заради цього варто бути лицедієм.