З книги

Він є чудовим прикладом того, як людина здатна втілити в життя власну мрію й служити своїй справі із гідністю та натхненням. Троїцький — в українському театральному середовищі персонаж нетиповий, і тому, будьмо відверті, попри всю свою суспільну відомість, трохи маргінальний. Значну частину зароблених грошей він вирішив інвестувати в свою мрію. Завдяки цьому вчинку в Києві виник театр «Дах», не схожий на жодний інший — не лише за репертуаром і стилем виконання, але й обличчями глядачів у залі. Театр, в якому моделювалася не тільки нова художня стратегія, але й молода українська інтелігенція, яка однаково чутливо реагує й на деконструкцію роману Достоєвського в циклі «Сім днів з ідіотом», і на трагедії Шекспіра, перекладені на архаїчну мову фольклору в проекті «Україна містична», і на надсучасні західні драми.

Троїцький, дистанціювавшись від держави, наочно продемонстрував, що суспільство здатне саме будувати територію свободи. Такою територією, власне, є заснований режисером у 2007 році мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва Гогольfest. Там розумних, просвітлених, іронічних облич вже не кілька десятків, як в маленькому залі «Даху», а десятки тисяч.

Він продовжує фонтанувати ідеями, вигадує нові проекти, півроку проводить зі своїми колективами за кордоном в гастрольних турне, має пропозиції на нові постановки в Естонії, Угорщині та Франції. Дивно, що не в Києві. Мабуть, для академічних театрів він досі залишається маргіналом.