Луньов іде не найлегшим шляхом, не схиляється до компромісів, не шукає визнання — але в тому, що він робить, визнання — дійсно другорядна деталь. Його музика буде на часі завжди. Він є автором єдиної у світі опери за повістю Венедікта Єрофеєва «Москва-Пєтушки», а також моноопери за мотивами «Аліси в Дивосвіті» Льюїса Керола «Погано темперовані пісні». Схильність до парадоксів, інтелектуальна насиченість притаманні й більш камерним творам Святослава, зокрема, численним фортепіанним п’єсам, серед яких варто відзначити цикли «Мардонги» та «Нові російські танці». Ще один вимір музики Луньова — висока трагедія — сконцентрований в Tutti для симфонічного оркестру.
Серед виконавців його творів — Лімерикський камерний оркестр (Ірландія), Київський державний філармонічний оркестр, Національний симфонічний оркестр, Державний естрадносимфонічний оркестр України, симфонічний оркестр Національної Радіокомпанії України, камерний оркестр «Київська Камерата», Муніципальний хор «Київ». Святослав Луньов є лауреатом всеукраїнських конкурсів молодих композиторів ім. С. В. Рахманінова (Київ, 1992) та Gradus ad Parnassum (Київ, 1993), премій ім. Л. М. Ревуцького (1997) та Б. М. Лятошинського (2007).
Його твори не часто лунають у Філармонії, однак кожний з них являє собою певний крок у розвитку мови музики, кожний, як би це банально не звучало, складає окремий образний світ, зі своєю метафізикою, своїми пристрастями, своїм викликом.
Святослав є автором єдиної у світі опери за геніальною повістю Венедікта Єрофеєва «Москва-Пєтушки»: це настільки ж талановитий, наскільки й незатребуваний опус; повноцінна сценічна постановка досі не здійснена. Трохи більше пощастило «Погано темперованим пісням» — моноопері за мотивами «Аліси в Дивосвіті» Льюїса Керола. Київські слухачі вже мали змогу оцінити цей музичний театр парадоксальних характерів, гідний Керолового спадку. Схильність до парадоксів, інтелектуальної насиченості притаманні й більш камерним творам Святослава, зокрема, численним фортепіанним п’єсам, серед яких варто відзначити цикли «Мардонги» та «Нові російські танці». Геть інакша інтонація й атмосфера присутні в медитативному відео-арт-фільму «Меланхолія» на вірш Йосифа Бродського «Велика елегія Джону Донну». Святослав успішно виступив тут і композитором, і оператором, і режисером. Ще один вимір музики Луньова — висока трагедія — сконцентрований в Tutti для симфонічного оркестру. А ще є і електронні, органні, хорові твори — вишуканий, коштовний доробок.
Луньов іде не найлегшим шляхом, не схиляється до компромісів, не шукає визнання, але в тому, що він робить, визнання — дійсно другорядна деталь. Його музика буде на часі завжди.