З книги

«Мандри», група, яку Сергій зібрав у 1997 році, недарма насамперед славиться своїми концертними виступами, тим, що на українських афішах називають «живим звуком». Природна чарівливість, красивий голос, делікатна манера поводження на сцені — все це полонить глядачів. Ну, і, звичайно, самі мелодії пісень Фоми. Навіть народні пісні у його виконанні, в принципі, схожі на спогад про них. Ніби хлопці, що давно поїхали з рідних сіл, співають їх десь у недорогому кафе посеред багатоповерхівок у спальному районі сучасного мегаполісу, додаючи до автентичних мотивів інтонації ямайського реггею чи балканської циганщини.

Власне, з роками він еволюціонував від чарівливого лірика до справжнього рокера, а балади його, не втрачаючи інтимності, набули відчутного громадянського звучання. І популярність у нового покоління слухачів він, мабуть, має, скоріше, завдяки пісні «Не спи моя рідна земля, прокинься, моя Україно», створеної, до речі, за рік до Помаранчевої революції. А втім, і давніх шанувальників, і молодих прихильників, як і раніше, сповнює оптимізмом його «Дорога».

Фома — мужня людина. Це він на революційних українських Майданах не лише надихав співгромадян піснями зі сцени, але й сміливо йшов на барикади. Власним прикладом він демонструє ще й міцність однієї світлої істини — справжня сила лише тоді гідна поваги, коли ґрунтується на доброті. Загартувавши у життєвих випробовуваннях свій характер, Фома, на щастя, зберіг в собі романтика.