Муратова незручна при будь-якому режимі. Про неї сперечалися і сперечаються і з мистецьких, і з політичних міркувань. Її фільми завжди розколюють аудиторію на непримиренні табори. Вона вміє насмішити глядача і водночас зробити йому боляче. Багато років Муратова не просто працювала за все українське кіно разом узяте, вона й була, по суті, нашим кінематографом.
Перший повнометражний фільм «Короткі зустрічі» приніс режисерці всесоюзну славу. Міжнародне визнання прийшло після «Астенічного синдрому», удостоєного Спеціального призу журі «Срібний ведмідь» 40-го Берлінського кінофестивалю (1990) і кінопремії «Ніка» за кращий ігровий фільм (1991). Муратова — володарка багатьох національних і міжнародних премій та фестивальних призів — окрім «Срібного ведмедя», це також Почесний «Леопард» фестивалю в Локарно (1994), Головна премія мистецтв (1999, Берлінська академія мистецтв), премія «Свобода» (2000, Американський фонд кіно) тощо. Всього Муратова зняла 20 фільмів.
Кожен її новий фільм відрізняється від попереднього і стилістично, і композиційно, у кожному фільмі відкриваються акторські таланти. Останній фільм — «Вічне повернення» — то розкішне лицедійське кіно, справжній парад яскравих характерів, де зійшлися майже всі муратівськи улюбленці: від Ренати Литвинової та Віталія Лінецького до Георгія Делієва та Ути Кільтер.
Муратова незручна при будь-якому режимі. В неї все інакше починаючи від досвіду життя. Про неї сперечалися і сперечаються і з мистецьких, і з політичних міркувань. Її фільми завжди розколюють аудиторію на непримиренні табори. Вона вміє насмішити глядача і зробити йому боляче. Багато років вона не просто працювала за все наше українське кіно разом узяте, вона й була, по суті, цим кіно. В її фільмах діють дивні люди і кояться дивні речі; але ця дивність глибоко вкорінена в світовій культурі, має паралелі в театрі абсурду, в образотворчому авангарді.
Можна навіть сказати, що Муратова — наш головний кінематографічний європеєць. Бо мислить, працює, знімає цілковито незалежно — тобто по-європейськи. Кожен її новий фільм відрізняється від попереднього і стилістично, і композиційно, у кожному відкриваються акторські таланти.
Гра, загалом, є для Муратової головним принципом. Кіра грає: з кольоровим і чорно-білим зображенням, з жанрами, з сюжетами і з самим поняттям сюжету, з акторами та їхнім даром перевтілення, а також із власною професією. Так, граючи, Кіра від фільму до фільму збирає свою версію людської комедії, в тому чи іншому вигляді прописуючи нам усім гірку та смішну правду. Кінець кінцем, саме ми, глядачі, опиняємося в найбільшому виграші. Чим більше фільмів Муратової з’являється — тим кращим стає життя.