Я приєднуюся до Пікассо який сказав що «мистецтво — це брехня яка допомагає зрозуміти правду». Якщо мистецтво схоже на життя воно мені не цікаве. До життєпису До профілю

Здається, жодний його колега не наважився б не тільки публічно зізнатися, але й навіть подумати про те, що не є генієм. Балаян визнав це на піку слави. Він пишається тим, що не потрапив під художній вплив Сергія Параджанова, до якого їздив у табір. Знаменита самоіронія Балаяна — найточніший знак його душевної гармонії та сили. Він охоче цитує негативні відгуки про свої фільми, які знімає дуже рідко. І, здається, зовсім не кокетує, коли каже, що із задоволенням взагалі б не знімав нових фільмів. Він визнає, що за вдачею надто лінивий і імпульсивний.

Балаян — народний артист України, академік Національної академії мистецтв України, Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка» та Грузинської академії кінематографічних мистецтв ім. Нато Вачнадзе, член Європейської академії кіномистецтва. Фільми Балаяна брали участь в основній програмі міжнародних кінофестивалів у Берліні, Венеції, Москві, Сан-Себастьяні. Серед основних робіт режисера — «Каштанка», «Польоти уві сні та наяву», «Поцілунок», «Бережи мене, мій талісман», «Леді Макбет Мценського повіту», «Два місяці, три сонця», «Ніч світла» та «Райські птахи».



З книги

Український режисер із вірменськими коріннями — так атестує себе Роман Гургенович. Він не боїться і не соромиться бути самим собою. Це не позерство чи демонстрація своєї винятковості або патріотизму, але насамперед свідчення дивовижної особистісної цілісності Балаяна. А тому навіть в часи, коли авторитети лопаються, як мильні бульбашки, балаянівський не хитається, а навіть міцнішає. І справа не в тому, що він блискуче володіє своїм ремеслом і вміє розповідати історії (і з екрану, і в компанії, де він завжди — душа і епіцентр застілля) лише з йому притаманною інтонацією. Балаян тому й унікальний, що належить до рідкісного типу людей, сам спосіб існування яких є мистецтвом. Тому фільми — важливий, але локальний вияв його натури, просто такий собі речовий доказ його буття. Власне, і популярний цей режисер зовсім не всенародно, а лише в кастовому кіношному середовищі та ще серед тих, хто отруївся колись суворою лірикою його фільмів.

Він — чоловік прямий, спокійний й гордий. Здається, жодний його колега не наважився б не тільки публічно зізнатися, але й навіть подумати про те, що не є генієм. Балаян визнав це на піку слави. Він пишається тим, що не потрапив під художній вплив Сергія Параджанова, але констатує, що не досяг в мистецтві рівня інших своїх кумирів. У цій констатації немає ані граму самозневаги. Він просто-таки випромінює чоловічу гідність, і його знаменита самоіронія — найточніший знак цієї душевної гармонії та сили.

Дізнавайтеся більше про героїв та замовляйте лімітоване видання книги «Ukraine.The Best».
Замовити книгу

До матеріалів Культпростору