Чому мене призначили Підскарбієм? Бо я володію всіма скарбами світу. До життєпису До профілю

Ірванець не концентрується на одному жанрі, а з­-під його пера виходять вдалі вірші, проза, драматургія і переклади. 17 квітня 1985 року разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком він заснував літературне угрупування «Бу-­Ба-­Бу», яке принесло в український літературний процес наприкінці 1980-­х гру, карнавал та епатаж.

Найпопулярніший текст Олександра — роман «Рівне/Ровно», який кілька разів перевидавали. Твір написаний у жанрі антиутопії та пропонує альтернативну історію України. Він є автором збірок поезій «Вогнище на дощі» (1987), «Тінь великого класика та інші вірші» (1991), «Вірші останнього десятиліття» (2001). Тести письменника перекладені англійською, німецькою, французькою, польською, шведською, російською, білоруською та хорватською мовами.

Олександр Ірванець — лауреат премії Фонду Гелен Щербань-­Лапіка (США), стипендіат Академії Шльосс Солітюд (Німеччина), член журі театрального фестивалю «Боннер Бієнналє», стипендіат Фулбрайтівської програми, фіналіст літературної нагороди Angelus, член білоруського ПЕН-­клубу. П’єси Ірванця ставилися на сценах Німеччини, Люксембурга, Казахстану, а в Польщі була створена радіоп'єса Recording.



З книги

Ірванець завжди трикстер — хитрун і ловкач, той непафосний герой, що сміючись руйнує і граючися створює світ. Він справді дозволяє собі бути, як говорять серйозні люди, «поверховим»: він свідомо пише «вірші на парканах» і грає роль «поета з дупла». Фактично він виступає такою зозулькою з годинника — відраховує час, полюючи на злобу дня. Але завтра ці вірші стануть «документом епохи», і саме з них нащадки будуть дізнаватися про наші часи, а не з багатослівної «аналітики» загублених у Леті «експертів» та депутатів.

Улюблений жанр Ірванця — антиутопіі. Треба бути патологічно депресивним аутистом, аби в епоху консюмерного глянцю дратувати легковажну публіку й ледачу критику жорстокими картинами воєнного комунізму. Іноді видається, що Ірванець нікого не лякає, він сам лякається: щоразу, як йому здається, що майбутнє не настане, що історія прямує не «стрілою», а «по колу», він заговорює свій жах черговою антиутопією.

Взагалі, оте враження «веселуна», яке він справляє з такою наполегливістю, здається, омана. Це важка робота і щоденне подвижництво — бути людиною-святом, веселити і розважати всіх тих, котрі самі себе розвеселити не в змозі, фарбувати у яскраві кольори нудний будень, заганяючи усередину себе і «виганяючи» потім в романи. Занадто серйозні люди рано чи пізно стають смішними, а Ірванцеві це не загрожує. Він посміється над собою першим, і це саме той випадок, коли останнім бути не слід.

Дізнавайтеся більше про героїв та замовляйте лімітоване видання книги «Ukraine.The Best».
Замовити книгу

До матеріалів Культпростору