Роман з музикою у Філатова розвивався у вільному форматі — у дитинстві він із захватом слухав Майкла Джексона та Earth, Wind & Fire, навчився грати на бас-гітарі, клавішних та гітарі. Пізніше Філатов проводив свої перші експерименти з програмами по створенню музики. У 2002-му 19-річний музикант переїхав до Києва. 2007 року з'явився його власний проект The Maneken. Старт виявився ефектним, але малопомітним в Україні. Дебютний альбом проекту The First Look потрапив на прилавки транснаціональної мережі магазинів Virgin Megastore. Кліпи The Maneken за пару років освоїлися в ефірах музичних каналів Італії, Німеччини, Греції, Іспанії та інших країн.
Наступним був міні-альбом These Lines (2009), його видала й успішно реалізувала на цифрових майданчиках компанія з Франції. The Maneken став першим українським артистом, який офіційно почав продавати свою музику в Японії. У 2011 році Філатов дозрів для перетворення проекту в повноцінний живий склад та презентував зі своїми музикантами шоу-кейс на престижному форумі MusExpo в Лос-Анджелесі, а також виступив у Києві на розігріві в Jamiroquai за пропозицією організаторів концерту. У 2013 році Лана Дель Рей особисто вибрала The Maneken для розігріву на своєму київському концерті.
Майбутній The Maneken був практично приречений на професійне життя в музиці, але якийсь час це не здавалося очевидним.
Незабаром сталося неминуче: в 16 років, коли його ровесники вбивали час за комп’ютерними іграми, Філатов проводив свої перші експерименти з програмами по створенню музики. Тоді ж він став з’являтися на сценах клубів рідного Донецьку під ніком DJ Major. Досить скоро йому стало там тісно, і в 2002-му 19-річний музикант переїхав до Києва. Накопичення портфоліо з обробками чужого матеріалу супроводжувалося наростаючим бажанням створювати свою музику.
Здатність постійно вчитися і рости над собою, не роблячи ставок на миттєвий результат — якість, яка робить феномен Філатова новим словом в історії української поп-культури. Він цілком адекватно реагує на вказівки у схожості його творчості із західними зразками. Роман критично ставиться до власних здібностей в словотворенні і спокійно довіряє цю роботу іншим. Філатов віддає собі звіт в тому, що Україна, де велика частина населення бореться за виживання, не може масово платити за музику в Інтернеті. Він чудово розуміє, що працьовитість важливіша за будь які скарги на незручності поточного моменту, здатний оцінити музику, не переходячи при цьому на особистість артиста, і всім від цього тільки краще. Роман Філатов в самому розпалі, і нам лише залишається безнадійно гадати, який новий одяг він накине на плечі чергового умовного манекена.