Можливо колись я звернуся до медитативної музики. А поки що мені хочеться робити екшн. До життєпису До профілю

Станкович — яcкравий представник покоління українських композиторів 1970-­х, один з лідерів сучасної вітчизняної академічної музики. Попри особливу актуальність його творів, Станковича складно назвати «авангардистом», та й загалом віднести до якоїсь однієї течії. Подібний ефект нерідко викликає і його музика. Наприклад, після прослуховування Симфонічної поеми Dictum (1987), слухач залишається ошелешеним від того, що автору дивовижним чином вдається «загіпнозувати» музичною стихією, а розгубленим — бо «сказане» лишилося несказаним.

Музика Станковича залишає по собі більше питань, ніж відповідей, торкаючись важливих тем. Серед них трагічні сторінки історії України: Бабин Яр (одноіменний реквієм-каддиш, 1991), Голодомор («Панахида за померлими з голоду» на вірші Дмитра Павличка, 1992), Чорнобиль («Музика рудого лісу» для скрипки, віолончелі й фортепіано, 1992, а також Ораторія «Чорнобильська мати» на вірші Івана Драча, створена 2011 року). Євген Станкович є автором 6 симфоній для великого симфонічного оркестру, 10 камерних симфоній, 5 балетів, фольк­опери «Коли цвіте папороть», низки оркестрово­-хорових, камерно-­інструментальних творів, романсів, обробок народних пісень, музики до кінофільмів, драматичних спектаклів.



З книги

Євген Станкович — яcкравий представник покоління українських композиторів 1970-х, один з лідерів вітчизняної сучасної академічної музики. Попри особливу актуальність його творів, Станковича складно назвати «авангардистом», та й загалом віднести до якоїсь однієї течії. Водночас, він універсальний композитор: легше сказати, в яких музичних сферах він не працював, які жанри чи стилі не використовував. Процес для нього є важливішим за результат. Це багато що пояснює про нього як композитора і людину.

В різноманітних бесідах зі Станковичем привертає увагу те, що він часто або уникає прямої відповіді, вдаючись до філософських узагальнень, або відповідає через антитезу.

У співрозмовника залишається відчуття чогось недоговореного, недовисловленого.

Подібний ефект нерідко викликає і його музика. Наприклад, після прослуховування його Симфонічної поеми Dictum (1987), одного з найцікавіших творів Станковича для симфонічного оркестру, слухач почувається дещо розгубленим, ошелешеним. Ошелешеним від того, що автору дивовижним чином вдається «загіпнозувати» музичною стихією (півтори години музики пролітають як мить), а розгубленим — бо «сказане» (так перекладається з латинської слово dictum) лишилося несказаним. Євген Станкович неодноразово торкався в своїй музиці таких тем, які дійсно ставлять більше питань, аніж дають відповіді.  Музичний світ Станковича зорієнтований на теперішнє, навіть злободенне, у певному сенсі він — «публіцист» у музиці.

Дізнавайтеся більше про героїв та замовляйте лімітоване видання книги «Ukraine.The Best».
Замовити книгу

До матеріалів Культпростору