Аморально їздити з концертами в країну яка веде війну з твоєю Батьківщиною. Час сподіваємось змінить ситуацію але зараз вона така. До життєпису До профілю

Зовнішній вигляд музичного гурту «ДахаБрахи» — три жіночі фігури в високих шапках і одна чоловіча — є брендом української етно­музики далеко за межами нашої країни. Сотні концертів протягом року, 33 відвідані країни, 5 альбомів ­ — ось творчий шлях гурту за десять років.

За основу своєї «нової етніки» музиканти «ДахаБрахи», троє з яких є професійними фольклористами, беруть дуже добре забуте старе: деякі пісні з їхнього репертуару існують вже понад тисячу років. Гурт, прийнявши цю живу традицію, прокреслює своєю музикою щось на кшталт гігантського кола. Вона відштовхується від якихось найдавніших, універсальних для всього людства пластів, проходить через суто український фольклор, через героїку і драматизм теперішнього моменту в історії України — і знову повертається в глобальний контекст, але вже сучасний, вливаючись у всесвітній ф’южн world­music. 32 інструменти використовує гурт на даний момент. Серед них ­ віолончель, акордеон, флейта, діджеріду, волинка, джембе, табла і навіть буддійський гонг.

У в цьому змішанні українська нота «ДахаБрахи» звучить сильно і впізнавано: гурт став сенсацією найбільшого в світі фестивалю WOMAD, якій перші абзаци своїх репортажів присвятили такі видання як The Guardian і Evening Standard.



З книги

Унікальність  «ДахаБрахи» віддзеркалює сама зовнішність гурту: три монументальні жіночі фігури в «уніформі» з весільних суконь і високих шапок — такий собі архетип народжуючої стихії матері-землі; і нібито на противагу їм — трохи сутула, фігура чоловіка, який співає старечим голосом, тобто уособлює героя максимально персоніфікованого, того, хто «пожив», має свою неповторну історію. Так і в музиці «ДахаБрахи» поєднуються сильне «родове» начало і глибоке відчуття драми окремо взятого людського життя. Можливо, саме в цьому криється загадка такого потужного емоційного впливу виступів гурту не тільки на вітчизняного, але й на чужоземного слухача. Сама по собі українська етніка була б для нього просто музичною екзотикою, однією з багатьох у безмежному асортименті world-music, і сприймалася б з відповідним прохолодним інтересом, якби «ДахаБраха» не вміла б докопуватися до чогось найважливішого в людині, пробивши шкаралупу іншої культури і іншої мови. Можна здогадатися, що означають сльози на очах іноземця, що слухає «ДахаБраху» наживо: він чує голоси й історії людей, які померли багато століть тому, і гостро відчуває власну смертність. Але ця неминуча тут думка про скінченність життя не відштовхує його, а дивним чином втішає. Адже якщо невідоме нам, скінчене давним-давно людське життя настільки сильне, що, отримавши голос, може постати перед нами і схвилювати нас, значить, ніхто і ніколи не зникає безслідно.

Дізнавайтеся більше про героїв та замовляйте лімітоване видання книги «Ukraine.The Best».
Замовити книгу

До матеріалів Культпростору