У моєму житті ніколи не було політики… Я їздила містами і співала для людей. Це була можливість підбадьорити народ. До життєпису До профілю

Старше покоління пам’ятає її ще у складі знаменитого народного хору імені Григорія Верьовки, де вона була органічною частиною прославленого співочого колективу, його особливою автентичною фарбою. Згодом Ніна Матвієнко співпрацює з вокальним тріо «Золоті ключі» та ансамблем солістів «Київська камерата».

У 1990­-ті вона виявляє свій хист і як режисер-­постановник великих музичних проектів. Вистава «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо стає свідченням її професійної майстерності саме як режисера. А вже через рік нею було створено грандіозне музичне дійство «Золотий камінь посіємо» (1998). Гастролі Ніни Митрофанівни не тільки українськими містами, а також далекими країнами (Америка, Польща, Франція, Мексика) стверджують її статус як дипломата, пропагандиста української народної творчості.

Виконавська манера Ніни Матвієнко — стихійність і душевна свобода. Внутрішній драматизм повсякчас присутній у її піснях (і народних, і авторських), а народність — то не тільки фарба до її портрету. Народністю просякнуте її життя, як творче, так і особисте.



З книги

Народна артистка, герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, володар ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня... Це далеко не повний перелік відзнак та регалій Ніни Митрофанівни Матвієнко. Співачки, яка стала уособленням «антології» української пісні, мелодизму душі нашого народу... В різні періоди творчого життя вона виявляє і свій прихований потяг — до акторства, до музичної режисури. У 70-80-90-ті виходять фільми, у яких Матвієнко виступає вже як драматична актриса: «Пропала грамота» (1972), «Звинувачується весілля» (1986), «Солом’яні дзвони» (1987), «Далі польоту стріли» (1990). А українські телевистави за її участю — «Маруся Чурай» та «Катерина Білокур» — лишають у пам’яті глядачів справді пісенні, поетичні образи, бездоганно втілені на екрані Ніною Митрофанівною.

У 90-ті вона виявляє свій хист і як режисер-постановник великих музичних проектів. Її вистава «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо стає свідченням її професійної майстерності саме як режисера. А вже через рік нею було створено грандіозне музичне дійство «Золотий камінь посіємо» (1998). Гастролі Ніни Митрофанівни не тільки українськими містами, а також далекими країнами (Америка, Польща, Франція, Мексика) стверджують її статус як дипломата, місіонера, пропагандиста української народної творчості. В неї така висока планка майстерності, що може переконати будь-кого саме через спів.

Дізнавайтеся більше про героїв та замовляйте лімітоване видання книги «Ukraine.The Best».
Замовити книгу

До матеріалів Культпростору