Треба не думати про великі концепції а просто писати те що хочеться. В цьому й полягає художня чесність. До життєпису До профілю

Друганов ­ правовірний постмодерніст. Це добре видно у його живописному циклі «Лінія», де на всі лади обігрується це слово, згадуючи і про «лінію фронту», і про «лінію електромережі», і про «лінію метро», і про «лінію прибою». Там він пропонує публіці всі ці варіанти, мабуть, лише для того, аби довести: те, що нам завжди здається прямою, насправді — зигзаг.

Його власна творча біографія майже ідеально ілюструє цей парадокс. Друганова часто називають людиною-­оркестром, маючи на увазі не лише його жагу до музики, але й надзвичайну різноманітність художніх проявів. Графік за освітою, він не лише реалізував себе в книжковому дизайні, але й добре знаний як живописець, виконавець перформансів, автор рекламних та музичних кліпів, фотограф, відеоартист, зрештою, сценограф.

Формально він ніколи не належав до першого ряду представників українського contemporary art, але без Олександра складно уявити цю спільноту. Він вважається одним з учасників знаменитого арт­-об'єднання «Паризька комуна», хоча не мав власної майстерні в цьому сквоті. Олександр Друганов ніколи нічого не декларував, не створював маніфестів і не оголошував себе експериментатором, але поза тим багато в чому виявився в своєму середовищі якщо не піонером, то принаймні оригіналом.



З книги

Друганова часто називають людиною-оркестром, маючи на увазі не лише його жагу до музики, але й надзвичайну різноманітність художніх проявів — графік за освітою, він не лише реалізував себе в книжковому дизайні, але й добре знаний як живописець, виконавець перформансів, автор рекламних та музичних кліпів, фотограф, відеоартист, зрештою, сценограф.

Формально він ніколи не належав до першого ряду представників українського contemporary art, але без нього представити цю спільноту дуже важко. Він вважається одним з учасників знаменитого арт-об'єднання «Паризька комуна», хоча не мав власної майстерні в цьому сквоті. Поза тим багато в чому виявився в своєму середовищі якщо не піонером, то принаймні оригіналом.

Олександр Друганов завжди умів, грубо кажучи, гнути свою лінію, займатися тим, куди його тягнуло, не шкодуючи на свої захоплення часу та сил. І згодом ці його приватні дії несподівано резонували із передовими явищами мистецького руху, раптом опинялися в авангарді. Так було, приміром, з фотографією.

Так було у творчому союзі Друганова з Богомазовим. Разом вони здійснили багато проектів. Втім, паралельно, він створював живописні серії, фотографічні цикли, відеокліпи, інсталяції, оформлював інтер’єри і книжки, робив декорації для концертів, зокрема, Олега Скрипки та Святослава Вакарчука. І, звичайно, сам писав музику. Вона, як і відео, не зникає з його творчої лінії. Мабуть, на черговому її зигзазі Друганов ще й кіно почне знімати.

Дізнавайтеся більше про героїв та замовляйте лімітоване видання книги «Ukraine.The Best».
Замовити книгу

До матеріалів Культпростору